Новина

від 04.12.2020

Як працюють санкції. Військова промисловість окупованого Криму

Склад військово-промислового комплексу Криму

Військово-промисловий комплекс окупованого півострова де-факто складається з:

  • великих підприємств, що були захоплені РФ у перші місяці (більшість – у перші тижні) окупації;
  • приватних промислових підприємств, які було зареєстровано за російським законодавством.

Міністр оборони РФ Сергій Шойгу вже 4 квітня 2014 року заявив про намір завантажити промисловість окупованого півострова держоборонзамовленням (ДОЗ), наголосивши на важливості «ефективного задіювання виробничо-технологічного потенціалу оборонної промисловості Криму».

У середині квітня 2014 Міноборони вже сформувало список із 23 кримських підприємств, що цікавлять відомство. 

Феодосійський оптичний завод. Перефарбування фасаду заводського корпусу в кольори російського прапора в 2014 році Фото: blackseanews.net

13 українських державних підприємств (ДП) входили до Концерну «Укроборонпром»:

ДП Феодосійська суднобудівна компанія «Море»;

ДП «Феодосійський оптичний завод»;

ПАТ «Завод «Фіолент», Сімферополь;

ДП «Конструкторсько-технологічне бюро «Судокомпозит», Феодосія;

ДП «Науково-дослідний інститут аеропружних систем», Феодосія;

ДП «Євпаторійський авіаційний ремонтний завод»;

ДП«Севастопольське авіаційне підприємство»;

ДП «Склопластик», Феодосія;

ДП Феодосійський судномеханічний завод Міністерства оборони України;

ДП Центральне конструкторське бюро «Чорноморець», Севастополь;

ДП «Спеціальна виробничо-технічна база «Полум’я», Севастополь;

ДП «Науково-дослідний центр «Вертоліт», Феодосія;

ДП «Конструкторське бюро радіозв’язку», Севастополь.

Крім ДП «Укроборонпрому», було захоплено ще кілька великих підприємств, здатних виконувати військові замовлення, зокрема Суднобудівний завод «Залів», ПАТ «Севастопольський морський завод», ДП «Випробувальний центр «Омега».

Крім того, є кілька приватних підприємств, які було швидко перереєстровано за російським законодавством в розрахунку на велике завантаження військовими замовленнями.

Наприклад, нижче перелічено лише деякі з підприємств Севастополя, що вже виконували російські держоборонзамовлення або співпрацювали з російськими військовими підприємствами:

Новый документ (1)

 

Розвідувально-ударний наземний робототехнічний комплекс «Вихрь» з бойовим модулем виробництва севастопольського «НТЦ «Імпульс-2». Фото blackseanews.net

З підприємствами на окупованій території з часом відбуваються всілякі метаморфози: «трофейні» кримські підприємства змінюють організаційно-правову форму, форму власності, їх майно передається іншим юрособам. Деякі підприємства намагаються «оптимізувати» структуру з огляду на міжнародні санкції тощо.

Наприклад, феодосійський «Склопластик» увійшов до складу суднобудівного заводу «Море», який вже перетворено в акціонерне товариство та включено до плану «приватизації федерального майна» на 2020-2022 роки. «Приватизація» повинна стати юридичним оформленням передачі захопленого заводу російської Держкорпорації «Ростех», яку було започатковано указом Путіна ще у травні 2018 року.

Севастопольське ЦКБ «Чорноморець» припинило існування після приєднання до «Севморзаводу», перетворившись у проектно-конструкторський центр. Сам «Севморзавод» вже з початку 2015 року є Філією «Севастопольський морський завод» АТ «Центр судноремонту «Зірочка».

А засновники ТОВ «Ураніс», перереєструючи підприємство за російським законодавством, розділили його на дві юрособи: одна (ВАТ «Ураніс-Радіосистеми») – задля роботи з російськими оборонзамовленнями, інша (ТОВ «Ураніс») – задля зовнішньоекономічної діяльності.

Російські підприємства оборонного комплексу створюють на окупованій території філії та дочірні підприємства.

Наприклад, Ленінградський суднобудівний завод «Пелла» в січні 2015 зареєстрував у Феодосії ТОВ «Каффа-Порт» для роботи на орендованому «Пеллою» суднобудівному заводі «Море». Наразі «Каффа-Порт» вже виконало своє завдання та перебуває в процесі ліквідації.

МРК «Шторм» (в подальшому перейменований на «Козельск»), який будував завод «Пелла» на суднобудівному заводі «Море», фото: kafanews.com

Сформувати повний перелік підприємств Криму, що працюють з військовими замовленнями, досить складно. За офіційною інформацією, в РФ вважають, що мають на території окупованого півострова 16 підприємств оборонно-промислового комплексу. З них 10 – підприємства суднобудівної галузі, 3 – авіаційної, 2 – промисловості звичайних озброєнь і одне – радіоелектронної промисловості.

До реєстру організацій оборонно-промислового комплексу РФ станом на 2017 рік включено 8 підприємств «Республіки Крим» та 4 підприємства Севастополя. 

Але в різні часи попрацювати на російську «оборонку» намагаються навіть виробники цілком собі цивільної продукції.

Не всім це вдається. Не все вдається й навіть тим кримським виробникам, яких вже включено до реєстру підприємств ОПК. 

В Росії, яка має величезну виробничу базу військово-промислового комплексу, вже сформувалася велика конкуренція за кошти держоборонзамовлення. Важливу роль відіграють й міжнародні санкції.

З травня 2015 року до серпня 2017 існувала практика призначення наказами мінпромторгу РФ так званих «кураторів» кримських промислових підприємств з числа відповідних російських виробників. 

Куратори мали ділитися з підшефними кримськими заводами замовленнями і займатися їх модернізацією. Офіційне оформлення кураторства міністерськими наказами припинилося у серпні 2017 після чергового списку «кримських» санкцій США.

У жовтні 2019 року т. зв. «глава Криму» Сергій Аксенов розповідав, що «станом на 1 вересня загальний обсяг контрактів, які виконуються на підприємствах ОПК Криму, склав більш як 21 млрд рублів, у тому числі 17 млрд – за держоборонзамовленням. Завантаження підприємств – в середньому 40%»

Директор феодосійського суднобудівного заводу «Море» Олег Зачиняєв, коментуючи вплив санкцій на роботу підприємства, заявляв, що «кораблі та судна за федеральною цільовою програмою розвитку Криму будують не кримські, а материкові підприємства, які виграли тендери». Крім того, «ми програємо в держзакупівлях через логістику і санкційнні обмеження, які пов’язані з неможливістю напряму купувати різне обладнання. Не секрет, що понад 50% комплектуючих і обладнання суден і кораблів, що будуються, – імпортного виробництва. Нам доводиться все це купувати, використовуючи певні схеми, програючи нашим партнерам, які ведуть закупівлі безпосередньо. У свою чергу в конкурсі, який ми ініціюємо, ніхто не бере участі, бо не хочуть потрапити під санкції через співпрацю з кримськими підприємствами».

Які санкції мають найбільший вплив на військову промисловість 

Більшість кримських підприємств, що віднесено до військово-промислового комплексу, є у санкційних списках або України, або України та США, а суднобудівний завод «Залив» є й у списках ЄС.

Є також загальна інвестиційна заборона та заборона США та ЄС на експорт або імпорт товарів, технологій та послуг в/із окупованого Кримського півострова.

Але, з огляду на велику виробничу кооперацію в цієї галузі (про це – нижче) санкції лише проти кримських юридичних осіб не є найбільшим подразником для Росії. 

Малі ракетні кораблі «Аскольд» і «Циклон» проекту 22800 «Каракурт» на суднобудівному заводі «Залив» в Керчі, липень 2020. Фото kremlin.ru

З кримськими підприємствами співпрацює значна частина великих російських підприємств ОПК. Санкції щодо них сприймаються істотно болючіше. Вже досить велика кількість цих підприємств є в списках Управління по контролю за іноземними активами США (OFAC): у списках SDN (Specially Designated Nationals List), та у списках SSI (Sectoral Sanctions Identifications List).

В залежності від виду списку, до таких осіб застосовуються різні обмежувальні заходи: блокування активів, заборона на різні види операцій; розповсюдження санкцій також на частки таких осіб у власності інших осіб, якщо вона становить більше 50 відсотків.

Як можна бачити по практичних наслідках та безперервним намаганням РФ знайти схеми обходу, прийняттю на державному рівні рішень про приховування інформації, найбільш дієвими виявилися експортні обмеження щодо постачання товарів та технологій, які використовуються у промисловості. 

Перші обмежувальні заходи щодо експорту оборонної продукції в Росію були запроваджені США 1 березня 2014 року. Бюро промисловості та безпеки (BIS, агенція Міністерства торгівлі США) призупинило ліцензування експорту і реекспорту в РФ товарів подвійного призначення. У березні ж було припинено ліцензування експорту товарів оборонного призначення.

У квітні 2014 Сполученими Штатами запроваджено додаткові обмежувальні заходи щодо експорту оборонної продукції в Росію, видані раніше експортні ліцензії на постачання високотехнологічних товарів в РФ анульовано. Крім того, Бюро промисловості та безпеки запровадило додаткові експортні обмеження щодо 13 російських компаній, які вже були у списку санкцій OFAC. 

За час, що минув з початку російської агресії проти України, Бюро промисловості та безпеки неодноразово доповнювало список осіб (Entity List), щодо яких запроваджено експортні обмеження. 

Наразі в цьому списку міститься 244 російські юридичні особи, з яких 154 є також й у списках SDN або SSI Управління по контролю за іноземними активами, а 90 – юрособи, яких немає у списках OFAC.

Наявність підприємства в Entity List означає обов’язковість отримання ліцензії на експорт, реекспорт та/або передачу (в країні):

  • товарів із США;
  • товарів, виготовлених в США;
  • товарів, виготовлених за кордоном з певними компонентами чи технологіями США.

Таким підприємствам потрібно отримувати ліцензію на експорт на всі товари, навіть на ті, що не включені до Контрольного списку торгівлі та зазвичай не потребують ліцензії.

За існуючими правилами, BIS розглядає такі заявки на отримання ліцензії з презумпцією відмови.

В 2020 році США продовжують посилювати режим технологічних санкцій відносно Росії: поступово з’являється все більше загальних обмежень на експорт в РФ навіть тих товарів, які раніше не потребували ліцензування як такі, що передбачається використовувати виключно з цивільною метою: підшипники, напівпровідники, комп’ютери тощо. А з 29 жовтня 2020 запроваджено презумпцію відмови у видачі експортних ліцензій на постачання в РФ усіх товарів, які можуть використовуватися у військових цілях.

31 липня 2014 обмеження щодо експорту в Росію запровадив й Європейський Союз

Поряд з технологіями для нафтової промисловості, під обмеження потрапили озброєння та військова техніка, товари і технології подвійного призначення.

Забороняється продавати, поставляти, передавати або експортувати, прямо чи опосередковано, товари і технології подвійного призначення, незалежно від того, чи походять вони з ЄС, будь-якій фізичній або юридичній особі, резиденту Росії або для використання в Росії, якщо ці предмети призначені або можуть бути призначені, повністю або частково, для використання у військових цілях або для кінцевого військового користувача.

Якщо кінцевим користувачем є російські військові, будь-які товари і технології подвійного призначення, що закуповуються ними, вважаються призначеними для використання у військових цілях.

При розгляді запитів на отримання дозволів компетентні органи не повинні надавати дозвіл на експорт фізичним або юридичним особам, організаціям або органам в Росії або для використання в Росії, якщо у них є розумні підстави вважати, що кінцевий користувач може бути військовим кінцевим користувачем, або що товари можуть мати кінцеве військове використання.

Україна офіційно запровадила обмеження експорту в РФ товарів військового призначення та подвійного використання у серпні 2014 року Указами Президента. Дію міжурядових угод з РФ про військово-технічне співробітництво та про виробничу і науково-технічну кооперацію підприємств оборонної галузі промисловості було офіційно припинено Постановами Кабміну у 2015 році.

Як РФ намагається уникнути санкцій

Технологічні процеси в промисловості дещо відрізняються від решти кримських підприємств – вони потребують кооперації великої кількості різних виробників, а завантаження замовленнями кримських підприємств вимагає їх вбудовування у великі російські технологічні ланцюжки.

Ще на початок 2019 року Моніторинговою групою Інституту Чорноморських стратегічних досліджень було зафіксовано не менш як 150 російських підприємств з усіх регіонів РФ, які співпрацюють з кримськими підприємствами, що беруть участь у виконанні військових замовлень.

Географія виробничих зв’язків підприємств регіонів РФ з виробництва та обслуговування військової техніки й обладнання на захоплених підприємствах Криму. Фото: blackseanews.net 

З огляду на технологічні особливості, схеми обходу санкцій у військовій промисловості – це вже не тільки справа кожного окремого підприємства. Намагання уникнути санкцій в цій галузі – це державна політика Росії.

Найважливіша складова цієї політики – таємність.

Починаючи з 2015 року, в РФ було зроблено декілька кроків з метою повного припинення витоку інформації щодо виробничих зв’язків з токсичними підприємствами:

  • У вересні 2015 року втратив публічність реєстр організацій оборонно-промислового комплексу РФ (постанова уряду РФ від 07.09.2015 № 944).
  • Змінилися правила закупівель для підприємств галузі:
  • у листопаді 2017, ще до прийняття відповідних змін до законодавства, основні підприємства галузі (більше російські, ніж кримські) отримали урядову директиву № 8582п-П13, якою було наказано перевести закупівлі компаній на закритий електронний торговий майданчик «АСТ-ДОЗ» (це «Автоматизована система торгів державного оборонного замовлення», що була створена в лютому 2017 як спільний проект Сбербанка-АСТ та корпорації Ростех). А також приховувати в протоколах інформацію про найменування та місцезнаходження учасника закупівель
  • у квітні 2020 прийнято федеральний закон, що виключає обов’язки з боку виконавців держоборонзамовлення по розміщенню в єдиній інформаційній системі держзакупівель відомостей про закупівлі. До цього було необхідно розміщувати план закупівель.

З пояснювальної записки до проекту закону:

«З огляду на дію міжнародних санкцій щодо підприємств ОПК, розкриття відомостей про закупівлі фактично означає розголошення у відкритому доступі інформації про взаємодію постачальників з особою, включеним в санкційні списки, що спричиняє негативні наслідки як для постачальників (дискредитація постачальників, включення таких постачальників в санкційні списки, анулювання експортних ліцензій), так і для підприємств ОПК (зокрема, неможливість придбання продукції, що має санкційне походження, неотримання продукції за укладеними угодами, відмова постачальників взаємодіяти з підприємствами ОПК). Зазначені наслідки мають місце незалежно від категорії пропонованої продукції і обумовлені саме дією міжнародних санкцій відносно підприємств ОПК».

  • Відбулося закриття публічної інформації про підприємства галузі:
  • у листопаді 2017, також до прийняття змін до законодавства, відповідно до урядової директиви № 8583п-П13, підприємства ОПК отримали можливість не розповсюджувати інформацію, яку повинні були розкривати відповідно до законів «Про акціонерні товариства», «Про ринок цінних паперів», «Про фінансову оренду (лізинг)», «Про державну реєстрацію юридичних осіб та індивідуальних підприємців», «Про кредитні історії», «Про консолідовану фінансову звітність», «Про бухгалтерський облік», «Про державне оборонне замовлення»;
  • надалі поступово приймалися відповідні законодавчі та нормативні акти, наприклад, постановою уряду РФ от 06.06.2019 № 729 було визначено, що має бути закрито доступ до частини відомостей в єдиному держреєстрі юридичних осіб, якщо:
  • юридична особа знаходиться під міжнародними санкціями;
  • юрособа є банком, що обслуговує держоборонзамовлення;
  • знаходиться на території Криму або Севастополя;
  • відомості стосуються філій або представництв юрособи на території Криму або Севастополя.

Як саме працюють санкції

На початковому етапі (в 2014-2015) в реакції РФ на санкції на першому місті знаходилася теза про те, що санкції – це добре для російської економіки, тому що вони стимулюють імпортозаміщення. Однак про цю тезу вже забуто, оскільки «імпортозаміщення» в сфері приладобудування, машинобудування, ВПК, обладнання для нафтових та газових родовищ – провалилося.

Непоганою ілюстрацією може бути приклад військового судно- та авіабудівництва.

Завод «Залів», лютий 2020. Справа – один з найбільших суднобудівних доків у Європі. Фото: blackseanews.net 

Суднобудівництво

Для сучасного російського суднобудівництва, в тому числі військового, безперешкодний доступ до західних технологій, комплектуючих та обладнання є необхідною умовою, яка дозволятиме вчасно виконувати завдання з модернізації військового флоту.

Відсутність такого доступу призводить до того, що по багатьох об’єктах відбувається зрив термінів будівництва, а деякі проекти військових кораблів наразі припиняють існування.

Зі стратегії розвитку суднобудівної промисловості РФ на період до 2035 року, затвердженій у 2019 році:

«Наразі частка вартості іноземних комплектуючих в структурі вартості суднового комплектуючого обладнання становить для цивільного сектора від 40 до 85 відсотків, а для військового кораблебудування від 50 до 60 відсотків.

Основною причиною такої ситуації є низька конкурентоспроможність широкого спектру вітчизняного суднового комплектуючого обладнання, викликана в тому числі низькою якістю і високою вартістю комплектуючих, відсутністю системи гарантійного ремонту та сервісного обслуговування, невідповідністю сучасним екологічним вимогам, а також відсутністю вітчизняного виробництва цілого ряду зразків суднового комплектуючого обладнання.

 […] в галузі склалася значна залежність від зарубіжних поставок обладнання та санкційної політики іноземних держав, яка ставить під загрозу можливість будівництва в Російській Федерації окремих типів суден і морської техніки. Висока частка іноземної продукції в судновому комплектуючому обладнанні та коливання валютних курсів спричиняють ризики підвищення вартості і зриву термінів будівництва суден і морської техніки. Практична відсутність вітчизняної електронної компонентної бази, порушення коопераційних зв’язків, недосконалість системи узгодження робіт і складність оперативної заміни комплектуючого виробу на аналог також істотно впливають на виробничі процеси в суднобудівній галузі».

Наразі головна проблема російського військового суднобудівництва пов’язана з неможливістю постачання українських та німецьких двигунів (головних енергетичних установок). 

Наприклад, ракетні фрегати проекту 11356, які планувалося включити до складу Чорноморського флоту РФ. 

Проектом передбачалося встановлення на них двигунів українського ДП «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря» – «Машпроект». В 2011 році, коли було оголошено про початок масштабного переозброєння російських армії та флоту, заплановано будівництво шести таких фрегатів. 

Було добудовано та передано Чорноморському флоту в 2016-17 роках три кораблі: «Адмирал Григорович», «Адмирал Эссен» та «Адмирал Макаров». 

На решту не встигли до введення санкцій встановити українські двигуни. Уряд РФ ставив завдання замістити імпорт українських двигунів на підприємствах Росії. Однак, спроба виявилася невдалою.

В підсумку було прийнято рішення про те, що два корпуси фрегатів, які раніше призначалися для ЧФ РФ, «Адмирал Бутаков» і «Адмирал Истомин», будуть добудовані на калінінградському заводі «Янтар» та продані Індії без двигунів. Індія має намір самостійно придбати двигуни для цих кораблів в Україні.

Ще один, «Адмирал Корнилов», добудовуватиметься вже в Індії, на заводі Goa Shipyard Limited.

Швидше за все, це означає закінчення виробництва фрегатів проекту 11356.

Спущені на воду корпуси недобудованих через українські санкції фрегатів «Адмирал Бутаков» та «Адмирал Истомин» проекту 11356 в АТ «Прибалтійський суднобудівний завод «Янтар», Калінінград, листопад 2018. Фото vpk.name

З аналогічною проблемою зіткнулися при будівництві фрегатів проекту 22350 на суднобудівному заводі «Северная верфь» (Санкт-Петербург).

Ще в 2010-11 роках Міноборони РФ уклала контракт з «Северной верфью» на будівництво шести кораблів проекту 22350. Усі вони повинні бути збудовані та передані ВМФ до 2018 року.

Плани було зірвано відсутністю постачання енергетичних установок «Зоря» – «Машпроект». Лише наприкінці листопаду 2020 року «Об’єднана двигунобудівна корпорація» (входить до Ростеху) оголосила про постачання першого російського дизель-турбінного агрегату для кораблів цього проекту.

Коли 20 липня 2020, під час приїзду Путіна до окупованої Керчі, відбувалася «церемонія масової закладки кораблів для ВМФ в режимі відеоконференцзв’язку», на заводі «Північна верф» йшла закладка останніх двох фрегатів проекту 22350, що мали бути передані флоту до 2018 року.

Недобудований фрегат проекту 22350 «Адмирал Головко» на суднобудівному заводі «Северная верфь», Сант-Петербург, 12.11.2020. Фото forums.airbase.ru

При будівництві серії малих ракетних кораблів (корветів) проекту 21631 виникла проблема через відсутність двигунів німецької компанії MTU Friedrichshafen GmbH. 

Серія, яку будує Зеленодольський завод імені Горького, повинна складатися з 12 кораблів: 3 для Каспійської флотилії, 6 для Чорноморського флоту, 3 для Балтійського флоту. Німецьки двигуни встигли поставити на 5 кораблів.

Після відмови німецької компанії від подальших поставок двигунів для кораблів цієї серії, завдання імпортозаміщення було доручене «Коломенскому заводу» і заводу «Звезда» (Санкт-Петербург).

Після провалу цієї спроби командування ВМФ РФ прийняло рішення ставити на кораблі серії, що залишилися, двигуни виробництва Китаю. Це дизельні двигуни компанії Henan – ліцензійні двигуни німецької компанії Deutz-MWM, що пішла з ринку високооборотних суднових дизелів, конструкція 1980-х років. За словами російських конструкторів, «китайський виріб не повною мірою відповідає умовам експлуатації ВМФ».

На сьогодні флоту передано 8 кораблів проекту 21631 (з них 3 – з китайськими двигунами), решта знаходиться у різних стадіях будівництва.

Найімовірніше, від подальшого будівництва корветів проекту 21631 Росії доведеться відмовитися.

Перелік проблем військового суднобудівництва РФ у зв’язку з міжнародними санкціями можна продовжувати…

Вже звичним стало стійке словосполучення «зсув термінів вправо» в російських ЗМІ та доповідях чиновників, коли йдеться про проблеми з будівництво кораблів та суден.

Безумовно, вплив санкцій відбивається й безпосередньо на успіхах РФ в розбудові військово-промислового комплексу Криму

Й те, наприклад, що Ленінградський суднобудівний завод «Пелла» припинив будівництво для ЧФ РФ ракетних корветів проекту 22800 «Каракурт» на феодосійському заводі «Море» та почав раптово передислокувати корпуси цих кораблів у недобудованому вигляді до Ленінградької області РФ, є наслідком загрози санкцій.

Ситуація з роботою «Пелли» в окупованому Криму набула достатнього розголосу. При цьому завод «Пелла» з 10 березня 2014 є власником верфі J. J. Sietas Shipyard в Німеччині через дочірню компанію Pella Sietas GmbH: Neuen-felder Fardeich 88, 21129 Hamburg, www.pellasietas.com. 

«Пелла» покинула завод «Море» восени 2019, за рік до завершення терміну договору оренді. 

Усі три недобудованих кораблі (два з яких – МРК «Козельск» та МРК «Охотск» – за планом мали бути в 2019 році вже передані флоту) буксирували річковими шляхами до заводу «Пелла» в Ленінградську область. 

При цьому два кораблі (МРК «Охотск» та МРК «Вихрь») провели зиму 2019/20 в порту Ростова-на-Дону.

Буксирування недобудованого корвету «Козельск» з Феодосійського заводу «Море» до Ленінградського суднобудівного заводу «Пелла». Ріка Дон, Ростов-на-Дону, 21.10.2019. Фото blackseanews.net

Авіабудівництво

Розробник та виробник авіаційної техніки ПАТ «Таганрозский аввиационный научно-технический комплекс им. Г.М. Бериева» (ТАНТК, входить до складу Об’єднаної авіабудівельної корпорації), що з початку окупації Криму співпрацює з Євпаторійським авіаційним ремонтним заводом, зазнав проблем з виробництвом нового літака-амфібії Бе-200.

Навесні 2019 російські ЗМІ повідомляли, що українські двигуни Д-436ТП виробництва «Мотор Січ» замінять російськими ПД-10. Але була одна проблема: російського двигуна ще не існувало – його ще мали розробити. Лише в жовтні 2020 повідомлено, що новий двигун (це ПД-8) може бути готовий в 2022 році, а наступного року його спробують встановлювати на літаки. 

Літак Бе-12 виробництва ТАНТК ім. Г.М. Бериева на Євпаторійському авіаційному ремонтному заводі, фото: .blackseanews.net

Літак дальнього радіолокаційного виявлення та управління нового покоління А-100 «Премьер», головним розробником якого є Концерн «Вега» (входить в холдинг «Роэлектроника»), планувалося запустити в серійне виробництво в 2015 році. У 2017 міністр оборони РФ Шойгу повідомив, що «Премьер» буде готовий в 2020 році. Але і цей термін виявився не кінцевим – в цьому році з’ясувалося, що терміни знову «зрушені вправо», на цей раз, на 2024 рік.

Причини перенесення термінів кожен раз називаються різні, але з великою часткою впевненыстю можна стверджувати, що справа у запроваджених проти Росії міжнародних санкціях, бо саме у високотехнологічних галузях, зокрема в електроніці, в РФ найбільші проблеми з імпортозаміщенням.

Новий середньомагістральний вузькофюзеляжний літак МС-21-300, який в РФ називають «магістральним літаком XXI століття», досі не може отримати міжнародний сертифікат.

Спочатку старт серійного виробництва був запланований на 2017 рік, але потім почалися «коригування»: спочатку на 2018, а потім на 2020-й. В кінці лютого 2019 випуск перенесли на 2021 рік, і досі зберігається ймовірність подальшого перенесення на 2025 рік через санкції проти Об’єднаної авіабудівної корпорації (ОАК) та «Ростеху».

Через санкції США щодо АТ «Аэрокомпозит» (входить до ОАК) та АТ «ОНВП «Технология» им. Ромашина» (входить до «Ростеху»), що запроваджені восени 2018, американська компанія Hexcel і японська Toray Industries припинили постачання матеріалів для композитного «чорного крила» МС-21.

Відмова від композитних матеріалів з переходом на метал позбавляв сенсу весь проект, бо в такому випадку МС-21 переставав був конкурентом Airbus і Boeing. Композити інших іноземних постачальників суттєво відрізнялися за якістю, а необхідних знань в РФ також не було… Але вже у лютому 2019 очільник російського Мінпромторгу Денис Мантуров розповів журналістам про випробування дослідних зразків конструкцій для МС-21 з вітчизняних компонентів, які «показали, що заміна матеріалу не вплине на характеристики літака».

Середньомагістральний вузькофюзеляжний літак МС-21-300 на заводі корпорації «Иркут» (входить до ОАК), фото: irkut.com

Є й інші складнощі. Спочатку передбачалося, що частка вітчизняних комплектуючих для МС-21 складе 38%, проте уряд поставив завдання довести цей показник до 97% до 2022 року, щоб практично не залежати від імпортних поставок.

А 30 вересня 2020 директор департаменту радіоелектронної промисловості російського Мінпромторгу повідомив, що низка іноземних компаній, які постачають готові системи для російських цивільних літаків, відмовились від постачань та співробітництва. Обмеження стосуватимуться в першу чергу мікроелектроніки.

«Фактично без оголошення санкцій вони сказали про те, що системи більше поставляти не будуть. Таким чином намагаються просто зупинити наше цивільне авіабудування» – заявив директор департаменту»

Щодо «цивільного авіабудування»: перший в СРСР літак-носій засобів дальнього радіолокаційного виявлення Ту-126 створений на базі цивільного Ту-114. Літак, який від початку позиціонується як цивільний, здатний бути носієм для різних систем озброєння.

Висновок: З огляду на те, як Росія використовує захоплений Кримський півостров, «кримські санкції» не можуть стосуватися тільки кримських підприємств. Лише розвинута система міжнародних санкцій, що стосується широкого кола технологій, обладнання і комплектуючих, в змозі зменшити російську воєнну загрозу та наблизити деокупацію Криму.


Теги: корупція, новини корупції

Новини партнерів

Загрузка...